В кінці січня 2015 року помер Отто Каріус –
німецький танковий ас часів другої світової війни. Я дізнався про це випадково,
з якогось новинного сайт, а вже за кілька днів після того, я скачав і почав
читати книгу спогадів лейтенанта Каріуса, які він заснував на своїх власних
щоденниках які писав в 43-45 роках. Що мене найбільше здивувало в цій книзі,
так це повна відсутність будь-яких натяків на каяття, якими сповнені спогади офіцерів
і солдат вермахту. Отто Каріус чесно і відверто каже: я робив те що мав робити,
воював в армії мого народу, і робив це тому, що не як чоловік не міг чинити
інакше. Ніяких сопель і ниття на тему того, як злодій Гітлер обманув бідний і
нещасний німецький народ, ніякого загравання з новою європейською владою,
встановленою після 45-го. Чесний і відвертий погляд солдата і чоловіка. І за
це, його можна тільки поважати. Найголовніший лейтмотив усієї книги спогадів
Каріуса, це опис справжнього бойового братства між фронтовиками, солдатами і
офіцерами. Він чесно описує всі недоліки і переваги людей, що його оточують на
фронті, але з такою неймовірною теплотою відноситься до своїх бойових
побратимів, що це видно навіть через багато років і через сторінки книги.
Окремо варто виділити розділ, де Каріус описує
свою особисту зустріч з Гімлером, головним злодієм Третього Райху. В таких
описах, можна довідитися дуже багато цікавого про відомих історичних
персонажів. І хоча пан Отто намагався якось приховати той захват який викликав
в нього Гімлер, остаточно зробити це йому не вдалося. Не забуваймо, що книга ця
писалася після війни і в той час не ненавидіти Гімлера чи Гітлера в Німеччині
прирівнювалося мало не до державної зради. Літетатурного таланту Отто Каріуса
вистачило, аби вміло приховати свою симпатію до головного есесівця як до людини
і вистачило сміливості про це чесно написати.
В цілому, книга цього німецького танкіста –
прекрасний приклад військової мемуаристики, який варто прочитати усім, хто
цікавиться істороією другої світової війни.
Немає коментарів:
Дописати коментар