Почав читання: 11.03.2014р. Закінчив читання:18.03.2014р.
Мені дуже приємно спостерігати за творчістю Андрія Кокотюхи,
від роману до роману дивитися як він росте і вдосконалюється. Як його книги
стають усе цікавішими, а тексти все кращими. Це той тип письменника, який не
користується лише вродженим талантом, але до кожної книги підходить як до
важкої роботи. На жаль таких письменників в сьогоднішній Україні дуже мало.
«Київські бомби» - роман про часи 1905-1907 років, про
терористів в Києві і Київ в терористах, роман про період, який своєю важкістю в
описі порівнюваний з своєю ж неймовірністю. Це часи коли в Київ приїхала Вона….
та, в яку особисто я закохався рівно через століття після її приїзду, а зі мною
і багато інших чоловіків. Та, яка оселилася в цьому місті всерйоз і надовго і
періодично дає про себе знати, виходить на балкон і дивиться на Майдан
Незалежності, гуляє по вулиці Грушевського, або ніжно тече вниз по
Інститутській. А тоді, в далекому 1905-му, вона тільки приїхала в Київ - молода
панянка, в елегантній, але далеко не вульгарній сукні, з невеличкою валізкою і
револьвером. На київському вокзалі її зустрічали. Чоловіки в дорогих чорних
пальтах з робочими мозолями і люди простому міщанському одязі з гордовитою
осанкою аристократів. Її потяг чекали есери і боротьбисти, зустрічали анархісти
і соціалісти, євреї і українці. Вони наперебій кинулися подати їй ручку, намагалися
першими доторкнутися до неї, заглянути їй в очі, провести до екіпажу і
допомогти з валізкою. А вона елегантно «состроила глазки», посміхнулася всім,
дістала револьвер і вистрілила у першого поліцейського якого побачила. Чоловіки
на пероні ахнули, від їх гурту було чутно вигуки: «Ах, яка ж вона гарна і
смілива… наша Революція»
Немає коментарів:
Дописати коментар