Збірка статей - «Нація яка не капітулює»

Почав читання: 06.03.2014р. Закінчив читання:09.03.2014р.

Не так багато в світі націй, які я готовий безоглядно любити. Для цього потрібно пройти особливий шлях, для чого потрібно багато років гартувати себе, боротися за свої переконання і наполегливо показувати всьому світу, що ви не просто купка людей. Однозначно до таких націй належать Ірландці. Стільки, скільки витерпів цей народ, мало кому доводилося терпіти, ну ще хіба українцям. Тому я чудово розумію Ірландію і бійців за її свободу. І я розумію що керувало солдатами ІРА коли вони йшли зі зброєю в руках боронити свою країну. Багато хто називає їх терористами – але я скажу, що це не образа. Цим званням «терорист» треба гордитися, його треба сміливо писати на своїх знаменах і гордо нести по життю. Бо просто бути солдатом і сидіти в окопі, стріляти туди куди скажуть командири і вірити в перемогу. Інша справа боротися коли навколо перемішані і друзі і вороги.

Збірка статей «Нація яка не капітулює» це погляд на історію ІРА, на боротьбу ірландців і на трагічні події в історії острова Ейрі. Так, багато в чому ця книга однобока, вона не претендує на якусь історичну об‘єктивність чи всесторонність. Більше того, я б сказав що ця книга більше схожа на політичну пропаганду, так як багато в чому вона дуже однобока і гіперболічно перебільшені факти таки кидаються в очі. Ці статті писали не історики, а скоріше прості прихильники ІРА. Хоча авторам вдалося, як на мене, дуже точно передати дух цієї ірландської боротьби. Деякі статті писалися дуже давно, деякі одразу по здобутті Україною незалежності, а деякі зовсім нещодавно. Але всі вони пронизані якоюсь незримою лінією, так ніби усі ці автори самі були учасниками ІРА, самі воювали проти британських солдат і ольсетрських лоялістів. Відсутність в книзі «безликого констатуючого історизму», відсутність цього лицемірного оперування цифрами, яке так люблять історики додає книзі правильності. Здається що цей наклад, ще тільки вчора нелегально переправили з берегів далекої Ірландії, це недавно над цими текстами працювали в підпільній друкарні, а автори писали тексти під свист куль в католицьких кварталах Деррі.

 З цього і випливають усі проблеми книги, але цю однобокість можна і зрозуміти і пояснити – історію пишуть переможці, а війна ІРА ще триває.