Харпер Лі - «Вбити пересмішника»

Почав читання:27.04.2013р. Закінчив читання: 23.05.2013р.

І знову я продовжую читання класики заради розширення власних горизонтів. Цього разу вибір впав на «Вбити пересмішника» за авторства Харпер Лі.

Я б не сказав що в цій книзі є щось таке дуже важливе для мене, без чого я не міг би жити. Я звик до книг-одкровень, до таких текстів які виносять тобі мозок, а потім заливають його назад до голови в перемішаному вигляді. Проте ця книга зовсім не така. Це повільний і неспішний текст як річка Міссісіпі, з присмаком пилу на зубах, знаєте такого червоно-бурого пилу, як у всіх американських вестернах.

Твір явно орієнтований на дітей, подумалося мені майже з перших сторінок, але потім я усвідомив, що скоріше книга призначена для інфантильних дорослих. Вона сповнена такого правильного світосприйняття який мені намагалася привити моя мама. Бути чемним і ввічливим, говорити правду, слухатися старших, не казати на негрів «негри», і таке інше. І власне ці дитячі імперативи, як на мене є дуже важливими для формування особистості, деякі з них я і досі не можу, та і не хочу, порушити. Але з часом такі аксіоматичні істини відходять десь на рівень підсвідомості, себто ти просто говориш правду, не задумуючись добре це чи погано, ти просто не можеш інакше. І якщо в цей момент з’являється хтось, хто намагається тобі розказати про важливість правди в житті людини, ти автоматично посилаєш його куди подалі. Не тому що ти брехло, яке не може виправитися. Ні, просто для тебе ці слова просто інформаційний шум який заважає.

Десь така ж штука у мене сталася з книгою Харпер Лі. Історія виховання толерантності на прикладі маленької дівчинки це звісно дуже зворушливо і принципово я згідний що так дітей і треба виховувати. Але потім я уявляю собі що саме це книга, можливо, спричинилася до  того що сьогодні негр може сказати слово «негр», а білий не може цього зробити. Ні, я прекрасно розумію панянку Лі, яка писала цей роман для того аби світ став трохи кращим. Але я вкотре переконуюся що не варто забувати про те що ніхто з нас не може бути істиною в останній інстанції і будь-яка думка має дві сторони і може призвести до протилежних наслідків.

Безсумнівно, цей роман цікавий і достойний отриманої Пулітцерівської премії. Безперечно його варто прочитати всім розумним людям в цьому світі. Але після читання, варто вийти на вулицю і оглянутися, аби зрозуміти ось де реальний світ. І без жорстокості чи насилля в керованій формі він був би занадто ванільно-феєчним.