Френсіс Фукуяма - «Кінець Історії і остання людина»

Почав читання: 27.07.2012р. Закінчив читання:29.08.2012р.

Читаючи в Інтернеті якусь статтю, натрапив на посилання на Френсіса Фукуяму і його книгу «Кінець Історії і остання людина». Концепція видалася мені дуже цікавою бо вся та фігня яка відбувається навколо справді нагадує мені кінець чи то людства чи то історії. То ж яким було моє здивування, коли виявилося що кінець історії, за твердженням Фукуями настав не від того що ми нарешті скотилися нижче нікуди, а від того що ліберальна демократія збудувала суспільство без протиріч в якому людині максимально можливо задовольнити свої проблеми. Пан Френсіс вважає що тепер у нас не буде причин міняти політично-соціальний устрій, бо у нас і так все чотко. (мається на увазі людство в цілому). Він поділив світ на постісторичний (ті хто вже досягли ліберальної демократії) і історичний (які ще її намагаються досягнути), і як би не хотілося мушу визнати, що багато в чому він правий.

Але найбільше задоволення від цього філософського трактату, я отримав тоді, коли побачив як деякі з моїх власних роздумів пояснюються у відомих філософів на кшталт Гегеля, Канта чи Ніцше (Фукуяма часто посилається на них і робить це досить розлого). Це було плебейське задоволення від того що хтось, розумний і величний каже слова які ти в силу своєї тупості і обмеженості сказати не міг, але десь глибинно і підсвідомо відчував. Моє захоплення ідеями Ніцше довгий час було підсвідомим для мене самого, не вистачало якогось фрагменту, аби зрозуміти всю картину взагалі. Читання самого Ніцше, тут теж не допомагало, бо читати його дуже важко і розуміння скоріше приходить через серце, а не через розум.  Коли ж Фукуяма протиставив ідею «рівності в споживанні» Гоббса і Локка з ідеєю нерівності людей Ніцше, все в мене в голові склалося. Отак просто тепер можна пояснити мою нетерпимість і нетолерантність, мої радикальні праві погляди чи заперечення рабських релігій, таких як християнство. Ні я не просто темний і неосвічений гомофоб, шовініст чи радикал, я противник тотальної рівності, культури споживання, рабського існування і політкоректності. Я супротивник ідей ліберальної демократії і світу «людей-що-нічого-не-хочуть-крім-насичення» який ці ідеї несуть. Я заклятий ворог, Локка, Гоббса, Американських батьків-засновників, папи Римського, всіх митрополитів київських і московських разом узятих.

Звісно всього цього немає в книзі Френсіса Фукуями, там є лише опис того як добре живеться людям в Америці, Франції та Британії, і як це добро збудоване на ідеях ліберальної демократії несе світло і радість усім людям. Засуджувати Фукуями за це не можна, бо він писав про те що бачив і багато в чому був правий. Він передбачив розвал радянського союзу і в близькостроковій перспективі абсолютно точно описав розвиток світу. Проте він і задумався що ж далі. Чи можна безкінечно йти шляхом споживання яким хочуть провести більшість людства сучасні лідери? Чи може треба повернутися до початку історії з тодішніми «війнами за духовність», може треба повіти Ніцше який попереджав що ми перетворимося на товстопузі мішки без ідей і бажань якщо не перестанемо думати тільки про самозбереження і споживання? Для пана Френсіса відповідь була очевидна,  та і чи могла вона бути іншою, коли з вікна твого робочого кабінету чи бачиш Американську мрію і «будиночок з біленьким парканчиком». Інша справа зі мною і тут інші філософи стають мені друзями.