Про "Дюну" Френка Герберта можна писати нескінченно довго, бо це дійсно велика книга, в якій можна відшукати безліч сенсів. Колись давно я прочитав першу частину циклу книгу яка власне і називається "Дюна" і це стало для мене одкровенням. Зараз після виходу екранізації, я вирішив сісти перечитати і нагадати собі сюжет. Проте цього разу вирішив прочитати усю основну трилогію "Дюна", "Месія Дюни", "Діти Дюни". В певні моменти це навіть було цікаво, але якби я обмежився однією книгою я б не втратив дуже багато.
Справа в тому, що Френк Герберт, як на мене, чим далі тим більше застрягав в своєму бажанні написати максимально багаторівневий текст. Початок першої книги був захопливий і цікавий. В ньому досить якісно розкривалися основні концепції світу Дюни. Далеке майбутнє, я якому люди відмовилися від роботизації і механічною компʼютеризації, натомість зробивши ставку на ментатів, людей-компʼютерів. В результаті виникла галактична імперія людей, в якій кілька родів керували окремими планетами, а всі вони підкорялися єдиному імператору. Це логічна і зрозуміла конструкція зрозуміла людям, адже за таким принципом будувалися всі імперії в наші часи в Європі і за її межами. Проте в цю логічну з точку зору людини 19-го століття ідилію, брутально вривається планета Аракіс, або Дюна, з її мешканцями - фріменами (себто вільними людьми) яких мало цікавить хто там кому імператор. Вони живуть за давніми і жорстокими законами вільних людей, фактично в родово-племінному устрої. Їхній спосіб життя конфліктує з імперським баченням, але Імперія залежить від Дюни, тому намагається в той чи інший спосіб контролювати планету і її жителів. Це не вдається, аж доки один з нащадків давніх родів Пауль Атрейдес не очолює фріменів Дюни, здобуваючи право бути їхнім вождем і перебудовує імперію на новий лад, де традиції фріменів стають догматами нової імперської релігії.
Ви все ще думаєте, що ця книга просто фантастика? Чергова казочка? Тоді у мене для вас погані новини - "Дюна" це історія про наш час,, про кінець 19-го початок 20-го століть, а не про далеке майбутнє. Френк Герберт написав книгу про падіння імперій в результаті війн, він народився в 1920-му і зростав на розповідях про Першу Світову - війну, що зруйнувала більшість імперій. Фріменів в своїй книзі він явно списував з арабського світу, звідси усі ці "джихади", "Муадʼдіби" і інші назви. Це теж не дивує мене, адже в часи коли виходили перші книги, на Близькому Сході відбувалися події які можна було трактувати як протистояння "вільного світу" і "жорстоких імперій". Тому Герберт, як і кожен хороший фантаст, насправді нічого не вигадував, він просто переніс в інший сетінг те, що бачив за вікном.
І на цьому можна було б поставити крапку, не забувши згадати що він чудовий письменник. Але сталося продовження, друга книга "Месія Дюни" і третя "Діти Дюни". В другій книзі автор хотів описати побудову теократичного суспільства, про проблеми з цим повʼязані. В книзі повно різних змов, контр-змов і змов проти контр-змов, в якийсь момент я перестав вловлювати натяки автора, заплутався в хитросплетіннях сюжету і перестав серйозно сприймати круговерть нових персонажів, все рівно зараз когось вбʼють чи викинуть з сюжету. Я так і не зрозумів, що Герберт хотів розказати нам в другій і третій частині, раз по раз у мене виникало відчуття "швидше б уже цей текст закінчився". Звісно я допускаю, що до цих книг, я ще просто не доріс, можливо варто було б повернутися до них років за 10, адже не дарма все таки усі вважають трилогію - класикою світової фантастики.
Адміністратор блогу видалив цей коментар.
ВідповістиВидалити