Коли я знайшов інформацію про свого пра-пра-пра-пра-прадіда, що помер 1797-го року, я дуже зрадів. В голові промайнуло "Вау це ж 18-те століття! Це ж виходить предок народився ще за поляків! … Чи ні?" і тут я задумався, а що я взагалі знаю про період, коли після другого поділу Речі Посполитої? Як жили тодішні люди? Чи після анексії імперією тут зникли всі польські поміщики чи може залишилися? Чи стало легше жити селянам, а може навпаки, життя їхнє тільки погіршилося? Популярна історія, яку викладають дітям в школі, про яку говорять на кухнях, розкаже тільки про загальні відомості, але змовчить про зміни в житті тогочасних людей. Тож мені довелося пірнати трошки глибше в дослідження історії свого рідного терену. І в цій справі мені дуже стала в пригоді книга Даніеля Бовуа "Трикутник Правобережжя: царат, шляхта, народ. 1793-1914рр." найперше через те, що вона охоплює саме той період, що найбільше мене цікавить. Це справді ґрунтовне і дуже професійне дослідження. 800 сторінок відбірних історичних фактів, дбайливо зібраних руками дослідників по архівам і замішаних в чудовому тексті. Даніель Бовуа, витратив близько 40 років свого життя на дослідження Східної Європи в цілому і Правобережної України зокрема. Його книга - це певний підсумок багаторічної праці історика.
Звісно, мене найбільше в цій праці цікавили українські селяни, бо читаючи книгу, я постійно тримав в пам'яті мою потребу зрозуміти історичне тло, на якому жили мої предки. Проте найбільше уваги приділено в тексті шляхті. Думаю це не дивно, адже вони залишили по собі набагато більше документів, аніж неписьменні селяни. І більш активно комунікували з владою. Французький дослідник ретельно проаналізував стосунки між російською адміністрацією, польськими багатими землевласниками, що після анексії Правобережжя скорилися імперській владі і стали їй на службу. Проте він не забув і про дрібну шляхту, про так званих "чиншовиких" яких росіяни, що не були готові до такої кількості шляхти в анексованих воєводствах, частково декласували і звели до рангу селян чи міщан. Бовуа розвінчує міф радянської історіографії в якій завжди існували тільки бідні українські селяни, що мріяли про визволення і прилучення до "братнього російського народу" (тьху! Аж гидко це писати) і багаті поміщики-експлуататори. А в реальності становище "гербової голоти" збіднілої шляхти, яка крім гербу і старої заржавілої прадідової шаблі часто не мала нічого, навіть власного дому, було не набагато кращим за становище селян. Розповідає він також і про польські повстання листопадове 1830-1831 рр і січневе 1865-го року і про причини їх поразок, проте найцікавішим для мене, було те як Даніелю Бовуа вдалося показати що при усіх цих змінах влади, українські селяни завжди були тільки розмінною монетою в стосунках між поляками і росіянами. Після прочитання "Трикутника Правобережжя" стали набагато зрозуміліші архівні справи про позови селян до поміщиків в 1865-му році, про "товстішання" метричних книг про народження в 60-80 роках 19-го століття, коли населення імперії після скасування кріпацтва виросло на 58%. Я зміг узагальнити своє уявлення про родинну історію і прив'язати її до визначних подій в історії країни.
Безперечно читати цю книгу дуже непросто. Все таки це не історичний роман і не адаптована для широкого кола читачів "популярна історія" це справжня наукова праця, про що говорить уже те, що посилань на джерела в ній - 28 сторінок! Але ця книжка справді дозволяє подивитися за грань звичної історії і розгледіти за безжальними датами і статистичними даними розповіді про долю людей. Саме такі тексти дозволяють поєднати велику Історію з маленькими історіями.
Тож пам'ятайте, досліджуючи ваші родоводи, крім вивчення архівних джерел читайте історичні матеріали про той період, саме вони створюють те історичне тло, на якому події вашої сімейної історії стають вплетеними в історію світову.
Немає коментарів:
Дописати коментар