Опис дитячих років, що їх переказує Гелена в своїх спогадах це нескінченна череда описів "прекрасної природи рідних Кумановець", що перемежовуються дитячим захватом від подарованого коня, рушниці чи кінних прогулянок в бричці. Радісне безтурботне життя дочки поміщика не могло нічого перервати, з дитячої точки зору все здавалося їй чудовим, і будинок і коні і полювання з хортами на зайців, коли в бідної тварини розривалося серце від перенапруження. А які чудові і прекрасні описи святкування різдва чи великодня! Як гарно Гелена описує всі ті нескінченні страви, від яких ломляться столи, детально розповідає скільки видів м'яса подавали на стіл, оповідає про різницю між святковим і типовим раціоном. З щирим, дитячим захватом вона розказує про чарівну шафу бабусі, що доверху була наповнена смаколиками, що їх замовляли спеціально з Одеси… Якщо читати спогади Кутиловської-Кумановської здається, що життя на Поділлі на межі 19 і 20 століть було просто райським… Ось тільки потім я відкриваю метричні книги будь-якої православної церкви того часу, де записували смерті і читаю нескінченний список імен хлопчиків і дівчаток, а навпроти цифри 1,2,3,5,7 років… В той час коли Гелена вчилася їздити верхи, коли стріляла зайчиків по лісам, чомусь помирали діти українських селян. Чому б це, цікаво…
Але я згоден звинувачувати когось в тому, що він народився в багатій родині і не бачив злиднів було б неправильно. Ніхто не обирає де і як народжуватися. Але коли людина підростає вона все ж робить вибір. Боротися з несправедливістю навколо себе, чи закривати на неї очі. Все ж коли підростає, Гелена починає помічати дивну поведінку українських селян, скаржиться що їх "важко привчати до гігієни", що "жінок прив'язують до балки в хаті, аби ті легше розродилися" можна було б запитати чому так сталося в батька Гелени, в діда Гелени, прадіда Гелени і так до 16-го коліна, адже всі вони володіли цим селом і цими селянами (давайте усі разом зробимо вигляд, що коли одна людина володіє іншою, то це нічого страшного). Чому ж усі ці добрі люди, цивілізовані пани протягом, які протягом сотень років мали у своїй власності людей з якими могли робити що завгодно, не привчили їх до гігієни і порядку. Але ні, це не тому що вони просто наживалися на людях, що задурно на них працювали, не тому що ставилися до цих людей подекуди гірше ніж до скотини, просто… так сталося… Але ж наша Гелена не така, вона добра і хороша дівчинка, як і її батьки, яких поважають всі, навіть селяни (!) Гелена така добра, що викладає в школі, що її мама організувала для дітей… польських дітей. А українські… ай, що про них говорити. Гелена щиро втішається весільними обрядами українців і обережно зазначає, що змішані шлюби були небажаними. Гелена скромно називає це так "… поляки завжди трималися на дистанції з українцями. Це властиво унеможливлювало контакти як рівного з рівними" Ну бо й справді, яка може бути рівність між поляками і українцями, одні ж шляхта, а інші… ой що про них говорити, давайте краще знову про кінні прогулянки поговоримо і про забави в чудовому маєтку в Куманівцях!
Отак якщо не знати історії, не читати інших книг і взяти до рук ці "Спогади…" то можна побачити як культурні, освічені, цивілізовані поляки обсаджують багату землю, де живуть якісь напівдикуни. І такі Гелени жили скрізь по польським маєткам і на Київщині і на Поділлі і на Волині. І чогось геть незрозуміло чому в 1919-му ця дівчина змушена була тікати в Варшаву. Все ж було так добре…
Але я на правах "варвара", "дикуна" і нащадка українських селян, хочу передати привіт чудовим хлопцям, що разом з "варваром" Хмельницьким трохи сходили прогулятися під Львів, тим "дикунам", що жили в 1702-1704 роєках недалечко від Фастова і гарно гуляли з Семеном Палієм, тим українським селянам, що в 1768-1769 роках дуже добре вміли заточувати кілки і прекрасним простим хлопцям з Волині, що в 1943-му так любили красиву українську природу, що воліли очистити її від зайд. Дякую вам хлопці усім.
Немає коментарів:
Дописати коментар