Я дізнався про книгу "Геополітика емоцій" досить давно. Спробував знайти її в електронному вигляді, але дуже швидко зрозумів, що то марна справа. Тож я просто додав цю книгу до безкінечного списку книг, які я маю прочитати і трохи навіть забув про неї. Яким же ж було моє здивування, коли я випадково побачив її в книгарні! Звісно мені довелося придбати її в ту ж секунду і взятися читати.
Головну концепцію цієї книги я знав ще до того, як почав її читати. Автор, висуває дуже цікаву теорію, згідно якої поведінка того чи іншого суспільства керується якоюсь емоцією, або сумішшю емоцій. Ці емоції ніби узагальнюють загальне прагнення всього суспільства, вони ніби риса характеру. Це можна порівняти з тим, як в певні періоди часу людиною теж керують певні почуття, які не зникають. Попереджаючи, що він дуже примітивізує, що його теорія потребує уточнень і доповнень, Муазі все ж бере на себе сміливість і розповідає свою теорію. Він стверджує, що основною емоцією, яка керує азіатами є "надія". Як би вони не жили, щоб у них не відбувалося, хороше чи погане, вони завжди сподіваються на краще майбутнє. І заради цього майбутнього вони готові працювати все більше і більше. Араби керуються емоцією "приниження" вони постійно переживають це відчуття, ніби хтось намагається принизити їхню релігію (звідси така гостра реакція на речі, які для нас просто виглядали б як невдалий жарт) Для арабського світу не так важливо жити краще в майбутньому, як покарати тих, хто змушував їх жити погано в минулому. Для європейців (хоча правильніше було б сказати людей "західної культури") характерна емоція "страху", адже їм треба зберігати своє лідерство в світі, на яке постійно хтось зазіхає. Зазіхають чи то араби, які хочуть помсти, чи то азіати, які з надією дивляться в майбутнє і у яких все виходить.
Така концепція безумовно цікава, мені вона дуже сподобалася ще тоді коли я не читав книгу. Тому я сподівався, що зможу дізнатися з книги трохи більше. Я жадав поясненнь, чому саме такі емоції на думку Муазі керують світом. Але пояснення в книзі відсутні. Він наводить лише якісь незв'язні розрізнені фрагменти, які більше засновуються на його власних суб'єктивних враженнях, аніж на якомусь науковому аналізі. Це дещо демотивувало мене під час читання. У мене склалося враження, що матеріал, який ідеально підходив для розлогої статті, розтягнули на книжку і це стало дуже нагадувати загальновідому конструкції з совою і глобусом. Я звісно розумію, що це книга розрахована на широке коло читачів, а не на спеціалістів, але трошки деталей і аналізу точно б не завадило.
Проте навіть окрім цих очевидних мінусів у книзі є дуже багато "незрозумілих моментів", які не пояснює теорія Муазі. Так "проблемними країнами" в яких на думку автора діє суміш всіх трьох емоцій є Іран, росія, країни Південної Америки, Африканські країни. Я сподівався що може хоч тут пан Муазі дозволить собі трошки прикладів, але де там. Певно вирішив, що читачі його книги розумні і самі розберуться. Але якщо з росією мені ще трохи ясно (важко мати такого сусіда і не розбиратися якими емоціями він керується) то наприклад, з латиноамериканськими країнами ситуація набагато заплутаніша. Було б цікаво почути що автор думає про емоції цих країн, але він як примхлива панянка просто каже "всьо сложна" і "думай сам".
Окей, я думаю. Думаю, що вхопивши за хвоста дуже цікаву ідею Домінік Муазі замість того аби провести серйозні дослідження на цю тему вирішив обмежитися статтею. Стаття була гарно сприйнята і автор написав цілу книгу, яку взявся активно продавати. Але де ж дослідження? Де науковий метод? Де розвиток ідеї? Немає. Але є гонорари за книгу, яких вистачить на заможну старість… Що ж, інколи буває і так.
Немає коментарів:
Дописати коментар