Глибинне читання, коли не бачиш нічого навколо себе, коли реальний світ зникає і ти провалюєшся у світ книжковий, - це саме та ціль, до якої я прагну коли читаю нову книгу. І саме за цим критерієм я оцінюю книгу: наскільки глибоко мені вдалося пірнути, наскільки сильно не хотілося повертатися назад. Горан Петрович у своїй книзі "Крамничка "З легкої руки" якраз і розповідає історію про таке глибинне читання. Його герої вміють настільки перейнятися книгою, що зустрічаються там одне з одним, спілкуються і навіть закохуються. Навіть більше, вони приносять частинки книжкового світу з собою у світ реальний. Маленький хлопчик, який читає про океан на стільці вітчима потім отримує на горіхи за те, що намочив стілець, а стара економка ще довго збирає морський пісок по всьому дому. Студент, який випадково у книзі потрапляє на кухню, де його годують заливною рибою, після читання забуває про голод в реальному світі. Книжковий світ і наш, реальний світ поєднані, вони впливають один на одного і вони залежать один від одного.
Я не можу назвати книгу Горана Петровича фантастичною, бо фантастична книга передбачає вигадку. Але мені самому стільки разів вдавалося заглибитися в книгу так сильно, що я не бачив нічого навкруги, що я радше повірю в реальність описуваного автором. Мені взагалі важко ідентифікувати стилістику Петровича (насправді це магічний реалізм, але з дуже цікавим балканським колоритом). Я вкотре дивуюся як йому вдається описувати своїх персонажів такими багатогранними й цікавими. Навіть ті герої, які з усіх позицій є негативними, навіть ті, до яких я, як читач, через свої власні перестороги не можу ставитися добре, навіть вони якимось магічним чином стають в автора людяними. До прикладу: він описує старого чекіста Сретена Покіміцу, що прирік на смерть тисячі людей, навіть власних родичів. Але навіть тут автору вдається пояснити причини такої поведінки так тонко, що за образом безжального чекіста читач бачить втомленого зляканого чоловіка який ніколи не відчував взаємної любові. Звісно, Петрович не виправдовує негативних персонажів, але щоб показати їх правильно, йому доводиться так чи інакше вмістити їх у своєму серці. Тож не перестаю дивуватися яким безмірним те серце має бути, щоб усім персонажам усіх книг там знайшлося місце.
Якщо ви не читали сербської літератури, я дуже раджу вам спробувати, обіцяю ви відкриєте для себе незвіданий пласт слов'янської культури, яка далека як він нашої власної шароварщини, так і від російського культурного шовінізму. Якщо ви ніколи не читали книги в стилі магічного реалізму, то ви втратили півжиття. Це наче не розплющувати одне око чи звертати увагу на частину кольорів які є у світі. І в решті решт, якщо ви не читали нічого з доробку Горана Петровича, почніть саме з цієї книги, вам обов'язково сподобається.
Немає коментарів:
Дописати коментар