Пантелеймон Куліш – «Чорна рада»

Почав читання: 01.07.2018 Закінчив читання: 06.07.2018

Останнім часом я не на жарт захопився книгами про козацькі часи. Це вже друга книга за короткий період, а на підході ще одна, цього разу вже не художня, а історична. Не пам'ятаю чи читав я "Чорну раду" в шкільні роки, коли мав би то робити. Я часто пропускав обов'язкові твори й натомість читав запоями те, що мені справді хотілося. Якщо і читав, то навряд усвідомив її достатньо зріло. Тому і взявся за перечитування для того, щоб краще зрозуміти минувшину, для того, щоб дізнатися що робити далі. Отакі історичні романи дозволяють краще пірнути в "дух епохи" і паралельне читання серйозної історичної праці й художніх романів про ту добу, дозволяє тонше відчути описане в обох книгах.
Проте звісно ж, притягнуті за вуха історичні паралелі між минулим і теперішнім це ніщо інше, як притягнуті за вуха історичні паралелі. Проте робити певні висновки можна і роман Куліша тут дає велике поле для роздумів. Найперше - це ламання деяких стереотипів, які вкорінилися в масовій свідомості, щодо ролі козаків в історії України. Запорозький козак для сучасного українця це беззастережний ідеал і приклад для наслідування. І справді, це чудовий приклад військової доблесті, бойового товариства і відмови від спокус в ім'я ідеалів захисту віри й Батьківщини. Ми пишаємося козаками - найкращою піхотою Європи того часу, пишаємося їхніми славетними діяннями, мужністю й іншими чеснотами, але забуваємо про іншу їхню сторону. Бо те що вони були ще тими забіяками, часто бунтували лиш заради самого бунту. Інколи їхні дії шли в розріз зі стратегічними пріоритетами України, навіть якщо тактично вони приносили вигоду. До прикладу, саме запорожці своєю атакою на Крим не дали в свій час Виговському з кримським ханом дійти до Москви й спалити її. Ми ідеалізуємо образ козака, часто не розділяємо городових і низових (запорозьких) козаків, а різниця між ними часто була велика. Куліш про цю різницю і пише в своєму романі. Ніяк не принижуючи ролі низових козаків, він намагається показати що деякі їхні ідеї всезагальної рівності інколи були шкідливими для України.
Висновок який я можу зробити після прочитання "Чорної ради" простий і вкладається в одну фразу: "Популізм - улюблена українська розвага since 1663" Думаєте пропонувати людям щастя, "усім і задарма" - це винахід сучасних політиків? Ні, ми розважалися цим ще 4 століття тому. Який кандидат на гетьманство пообіцяє більше, того і підтримаємо, а думати своїм розумом аналізувати передвиборні програми ми не будемо! Нумо хлопці зберімося гуртом і крикнемо "Йулю на гетьманство!" І тоді вже не буде між нами ні багатих ні бідних і всі будуть рівні один перед одним. А інші гукають"Ні! Ляшку булаву дайте, ото вже гетьман буде! Всім носа утре. А як він корів любить!? То і нашого брата - голого, босого і вбогого любити буде."
Куліш про це і пише:

"— Хвала богу! Хвала богу! Наша взяла! Нема тепер ні пана, ні мужика, нема ні вбогих, ні багатих! Усі поживемо в достатку!
— Що ж, братища? — кажуть інші. — Рушаймо панським добром ділитись! Повне місто тепер панства."

От чого завжди хотілося черні. Не рівності, не волі, а панства! Саме тому благодатним зерном проросли в наших краях ідеї комуністів, які теж обіцяли відняти й поділити. Саме тому зараз так хочуть українці вірити популістам які пропонують легке рішення. Ці ж люди пропонували його в 1663-му. Це ж так легко, вибрати "правильного" гетьмана який відпиляє тобі шматок багатства. Це набагато простіше аніж важко працювати, наживаючи собі добра. Ми хочемо легких і швидких рішень у цьому наша основна проблема: і в 1663-му і в 1917-му, та й в 2019-му вона буде такою ж.
Думаю "Чорну раду" треба змушувати читати всіх українців перед кожними виборами, влаштувати такі собі загальнонаціональні читання для всіх людей, вік яких досягнув межі "може вибирати або бути вибраним". Це дозволить не тільки тверезо поглянути на нашу історію, але і не наробити помилок у майбутньому.