Гюнтер Грасс - "Моє сторіччя"

Почав читання: 12.04.2018 Закінчив читання: 03.05.2018

Що розкажуть про наші часи, про роки і десятиліття серед яких ми жили? Як згадуватимуть нас ті, що прийдуть після нас? Розкажуть про війни і негаразди? Про те як ми валилися з росіянами на сході? Про те як закидали камінням і коктейлями молотова плямисті ряди "беркута"? Безперечно, ця пам'ять буде жити. Це найважливіше, що сталося з нами в цьому столітті. Але чи можна цими розповідями описати все наше життя? Було ж і багато іншого, не величного, не історично важливого, але близького для самих людей, про це теж треба пам'ятати.
Десь з такими ж думками сідав Гюнтер Грасс писати книгу "Моє століття". Думаю, він хотів пояснити, що окрім двох світових воєн, у тому столітті, в його столітті, ще було багато чого іншого. Дрібних радостей і переживань, про які часто забуваємо на фоні історичних катаклізмів. Грассу вдалося показати історію 20-го століття з точки зору німця. Може колись хтось напише таку ж книгу про 21-ше століття з точки зору типового українця.
В книзі "Моє сторіччя" головне - це дух епохи, який можна відчути тільки досконально розбираючись в німецьких справах, німецькій історії. Інакше ти читаєш ці коротенькі історії і нічого не розумієш: в одній автор розказує про любов чоловіка до збирання грибів, в іншій цитує лист якоїсь старенької бабці, яка пише своїй внучці про улюблені серіали її молодості. Є, звісно, і більш зрозумілі я сторонньої людини історії, наприклад, про зустріч Ремарка і Юнгера. Як на мене, це найкраща частина книги, це наче уособлення всієї повоєнної історії. Ремарк і Юнгер, які сидять в кафе і розмовляють про минуле, ось що таке Німеччина після 1945-го. Здавалося б нічого такого особливого в цих текстах немає, просто маленькі зрізи реальності, просто описання одного враження, одного короткого моменту життя. Але інколи саме вони дають уявлення про те, як жили люди того часу.
Мене постійно турбувала одна думка коли я читав "Моє сторіччя" Гюнтера Грасса: як мало ми знаємо правди про інші країни. У нас у всіх дуже специфічне уявлення про минуле інших народів, ми його не розуміємо, не усвідомлюємо, а відповідно не можемо розуміти причини вчинків теперішніх людей. Стільки всього нам потрібно було б вивчити і зрозуміти, стільки знань вмістити в голові, аби сприйняти поведінку сусідніх народів. Мало відвідати сусідню країну, мало познайомитися з творчістю її письменників, з смаком її їжі, треба ще й читати книги, як ця. Думаю "Моє сторіччя" потрібно в обов'язковому порядку читати усім представникам дипломатичного корпусу, які від'їжджають працювати в Німеччину. Саме вона дозволить зрозуміти країну, де їм доведеться жити і працювати.