Є книги які читати важко, а є такі, що їх читати просто неможливо через те, що кров яка тече з твоїх очей заливає все навколо. Спочатку все було не так погано. Автор починав досить непогано, намагався якось пояснювати вчинки головних героїв, старався описати події і фантастичні речі якими користувалися персонажі (це ж все ж таки фантастика) але як виявилося потім, це він просто заманював мене в нетрі звого роману, аби спіймати і з’їсти мій мозок маленькою чайною ложечкою, доки я ще буду живий. Чим далі я заглиблювався в книгу, тем менше логіки ставало і тим більше нелогічного з’являлося в тексті. Персонажі робили різноманітні незбагненні вчинки, які автор навіть не намагався пояснити, вони просто ставалися. Кількість фантастичних приладів росла, але їхня суть не пояснювалася. Так наприклад в книзі Пітера Уотса люди переміщалися під водою за допомогою «приладів схожих на кальмарів» … все крапка, більше нема пояснень, просто схожі на кальмарів, хулі тут тобі блять не ясно, читачу!? Що це за прилади, як вони працюють, чому розвивають таку велику швидкість – можеш придумати собі сам, автор не буде трудитися тобі це пояснювати.
«Окей, певно я занадто тупий, аби зрозуміти цю книгу…», - подумав я. Але на щастя, я читав її не сам, а з подрогую, ми читали кілька глав, а потім обговорювали прочитане, такий собі читальник клуб на двох. І в неї були чимось схожі враження. Десь на середині книги на мене зійшло прозріння. А може це не просто фантастична книга? Може автор хотів щось заховати в ній? Якусь важливу, таємну інформацію, яка прихована за шаром цих на перший погляд ідіотських вчинків персонажів. Я подумав що це книга про стосунки між людьми, що на прикладі покалічених психологічно персонажів Уотс хоче зобразити наше суспільство. Я почав шукати паралелі і аналогії, але знайшов тільки ще більшу кількість ідіотизму. А дебільне закінчення книги без будь яких висновків тільки утвердило мене в думці, що єдиний покалічений психологічно тут Пітер Уотс.
Немає коментарів:
Дописати коментар