З творами Кокотюхи у мене давні і дещо дивні стосунки. Його тексти я читаю дуже вибірково, фактично оминаючи основний для автора жанр - детектив. Я читав Кокотюхиного "Червоного" і "Отамана Зеленого" і "Київські бомби", та й навіть "Зоопарк..." Але детективні романи я свідомо пропускав, бо не вважаю цей напрям літератури цікавим для себе. Аж тут дізнаюся що пан автор, написав цикл детективних романів де події розвертаються наприкінці 19-го, на початку 20-го століття, а це ж мій улюблений період в історії! Тому такого я пропустити не міг, тож взявся за читання. Станом на тепер я прочитав два романи з циклу, "Адвокат з Личаківської" і "Привид з Валової" і маю сказати що щойно я вас обманув, бо насправді це одна і та ж книга з двома різними назвами! Чекайте, чи може це Кокотюха щойно пошив в дурні нас усіх? Книги справді дуже схожі між собою, в них абсолютно ідентична побудова сюжету, чи скажімо так, одна і та ж "архітектура" книги. Сюжетне тло, на яке автор вдягає події дуже просте і на 100% однакове: Загадкова таємниця, зустріч головного героя з відомими у Львові людьми за посередництва однієї вдови, подорож вночі по місту, розкриття справи, обід в лікаря-єврея, дружина єврея підказує героєві важливу інформацію, головний герой пише листа головному злодію і призначає зустріч вночі, остаточне розкриття справи, зустріч з вдовою.
У обох книгах цей сюжетний каркас такий самий, тому читаючи першу книгу мені було справді цікаво, а от на другій книзі серії з'явилося відчуття, що десь це я вже бачив.
В принципі Кокотюха не приховує свого дещо графомансько-користувацького ставлення до літератури. Не дарма його називають "самим плодовитим українським письменником" що в перекладі може звучати як "Дарья Донцова в штанях" З-під пера (скоріше з-під клавіатури) Кокотюхи твори вискакують з фантастичною швидкістю, хоч і часто вони виходять трошки... недоношеними. В жодному разі не засуджую автора, це теж підхід до написання і він однозначно діє, але я наприклад апологет більш зваженого підходу до написання книг.
Усвідомлюючи цю особливість Андрія Кокотюхи, мені стають зрозумілі деякі ляпи в його попередніх книгах, коли строчиш з такою швидкістю, то нема часу вишукувати огріхи в тексті, або, як у випадку цих двох книг, про які зараз мова, вигадувати новий сюжет, просто береш вже готову заготовку і вуаля, за кілька тижнів у тебе новий роман.
Не впевнений чи буду читати наступний роман цієї Кокотюхиної серії. Який в цьому зміст якщо я вже наперед знаю чим усе закінчиться. Але при цьому маю визнати, читання принесло мені задоволення і я не жалкую що взяв до рук ці книги.
Немає коментарів:
Дописати коментар