Мілорад Павич - "Ящик для письменных принадлежностей"

Почав читання: 23.12.2014 р. Закінчив читання: 29.12.2014 р.
Знаєте, що таке «божественність»? Це уміння з нічого робити щось, це творчий акт, момент, коли ти «нізвідки» дістаєш «щось». Для письменника така божественність – чи не найголовніша мета в житті, адже писати, це не просто наносити чорнило на папір, це творити. І як на мене, Мілорад Павич в питаннях творіння – досягнув рівня Бога. У жодного іншого автора, я не зустрічав такого чаруючого вміння з простих речей створювати книги як в Павича. От узяти наприклад «Ящик для письменных принадлежностей», автор всього лише описав куплений ним ящик, а з цього вийшла чудова книга, неймовірний приклад магічного релізму. Але, що мені найбільше подобається в книгах Павича, так це певна багатошаровість його творів. Тут і ніби то містична любовна історія про хлопця-сдудента, який ходить займатися математикою до дівчини, але ніколи не здає іспити і виявляється, він займався з нею протягом років лиш тому, що він був страшенно бідний і це була єдина можливість поїсти гарячого, адже дівчина завжди його годувала.

«То, что имеет силу для сантиметров имеет силу и для единиц, в которых когда-то измерялось количество души или любви»

На цю, ніби просту історію нашаровується історія війни в Сербії, коли цей же ж хлопець воює і змушений забувати мови, забувати рідних, забувати самого себе і все що його пов’язує з собою колишнім ім’я тієї дівчини, що вони разом вчили математику, яке він записав на воді, аби не забути.

«Не смотря на то, что каждому суждено умереть, далеко не каждому суждено родиться. Самые лучшие остаются нарожденными»

Ну от воно! Виявляється що книга Павича, це текст про війну і про те, як вона міняє людину, змушуючи забувати про все те людяне що людина мала колись, про юнацькі любові, переживання, прагнення і врешті решт, війна стирає навіть і патріотичні почуття. Але ж ні, Павич іде ще далі і десь за межею балканської містики і любовної історії оцих двох персонажів розкривається ще один шар розповіді:

«Вода издала такой звук, будто она лакает, пьет. Потом пучина внятно произнесла мое тайное имя, которое стегнуло меня, как запах огня. Вода сказала:
- Европа.
- А твое имя? - испуганно спросила я Тимофея. Он сдвинул с места другой камень и прошептал:
Одно око водяное, Одно око огненное - Лопнуло водяное И угасло огненное... Вода отозвалась и на это. Она составляла слово. Это было совсем ясно слышно. Она пыталась выговорить имя. Его тайное имя.
- Балканы, - сказала вода.»

В цю секунду розумієш, що вся та книга яку ти прочитав не була казковою історією любові, це була чистої вони геополітика.