Почав читання: 03.09.2012р.
Закінчив читання: 13.09.2012р.
Ця книга однозначно осінньо-зимова і однозначно шизанута.
Читати її просто так, без каші в голові, не вийде. Тут потрібен правильний
підхід і правильний стан. Бо як ще можна зрозуміти світ де в небі дві дірки, де
Зима насилає на місто мох, який вбиває коней, де заборонено літати і де
викрадають та вбивають дітей, проте діти виживають і складають плани війни. Вам
здається що це просто брєд. Так, це брєд, я з цим навіть не сперечаюся, проте
це ще й літературний прийом – писати стільки дурниць одночасно що вони самі
почнуть складатися у щось суттєве. Я і сам таким частенько грішив, тому ще
приємніше бачити що в когось такий стиль письма таки привів до опублікованої
книги.
«Лишаємося зимувати» ( в оригінальній назві «Light Boxes») –
текст дуже ситуативний, важко спрогнозувати кому він сподобається, а кому ні.
Та і впевнений, що прочитай я його в інший час, сприйняв би його зовсім інакше бо
текст дуже динамічний і мінливий, автор звалює на тебе купу образів і не
особливо турбується що ти будеш з ними робити, тому ти сам мусиш з ними
розібратися і спів ставити з них комбінації. Оцим мені і подобається сучасна
література, бо вона вже не зовсім література, а трохи вища математика і
комбінаторика. І ти сидиш і складаєш ці фрагменти тесту, пасуєш їх один до
одного, намагаєшся знайти підходящі компоненти аби вибудувати роман і хоч щось
в цьому зрозуміти. Проте інколи навіть цього робити не треба. Потрібно просто
широко розплющити очі і сприймати текст, пропускаючи його крізь себе, з усіма
тими кіньми з мохом, з повітряними зміями і пташиними масками, пропускати крізь
себе і дивитися що залишилося, дивитися як ти сам міняєшся від цього тексту. В
цьому і є геніальність письменника, хіба не так?
Немає коментарів:
Дописати коментар