Почав читання:
10.11.2011р. Закінчив читання:16.11.2011р.
Мода на написання
історичних книг інколи призводить до дуже неприємних наслідків. Просто в якийсь
момент недолугі українські розвідники вирішують що настав час бути схожими на
Джеймса Бонда і Індіану Джонса в одному обличчі і сідають писати книги. Інколи справді виходить непогано, але це не
стосується книги Олександра Скрипника – «За золотом Нестора Махна».
Скажу чесно – я купив цю книгу по двом причинам: в той час я
дивився російсько-український серіал про Махна і я справді занадто мало знаю
про цю тему, хотілося заповнити пробіл в знаннях. Але мене чекало глибоке
розчарування. Ще на самому початку в передмові автор написав що ця книга –
результат багаторічного вивчення невідомих документів з архівів ЧК, НКВД, СБУ,
щодо життя Махна в еміграції. Але під час читання я зробив висновок що в цьому
архіві певно працювала якась вельми симпатична дівчина, з якою автор крутив
любов, замість того щоб реально вивчати архівні матеріали. Вся книга збудована
на кількох листах і бурній уяві пана Олександра, що розігралася в момент
найвищого сексуального задоволення, коли він, лежачи посеред архіву СБУ і
обіймаючи голу дівчинку-працівницю архіву, курив цигарку, струшуючи попіл на
розкидані скрізь папірці, і вигадував сюжет книги. Навіть наведені в кінці книги листи Махна і
протоколи судових засідань проти нього в Польщі, не змогли виправити ситуацію.
Читаючи цю книженцію, я не міг позбавитися думки, що вона написана для «середнього
шкільного віку» (скажу чесно кілька разів шукав цей напис на першій сторінці).
На підтвердження моєї здогадки вказувало все – велетенський шрифт книги,
прямолінійний сюжет, назви розділів, які чітко описували що станеться в цьому
розділі, настільки чітко, що читати сам текст вже було не обов’язково.
Але це все можна було стерпіти, сприйняти за
примітивно-дитячий сюжетик з пошуку скарбів і відкласти цю книгу до того часу
коли в мене будуть діти відповідного віку…. Але! Автор згрішив ще одним чином -
протягом всього тексту він постійно показував злих і охочих до багатств махновців
і чесних і відданих чекістів які борються за щасливе радянське минуле. Я б не
здивувався прочитавши таку патетику в книзі виданій до 1991 року, чи якби ця
книга була написана в сучасній Росії. Але ж її написав український розвідник (!!!),
громадянин України, який має доступ до справді повних архівів НКВД, ЧК, СБУ де
може прочитати про справді «чесних і відданих чекістів», от тільки їх
відданість стосувалася лише грабунку і розстрілів. Тому можу зробити два
висновки: або Олександр Скрипник невиліковний ідіот-совок який ночами самозадовольняється
на портрет Ілліча, або він і сам має нечисту совість, яку і намагається
виправдати таким незвичним способом.
Олександр Скрипник завершує свою книгу розділом «від автора»
де пише наступне:
«Ні амністії, ні золото, ніщо не могло врятувати махновців і махновщину від загибелі. Адже їхні вчинки, плани і помисли, навіть ще до того, як вони з оголеними шаблями опинилися проти червоноармійських полків, не були співзвучними з принципами диктатури пролетаріату»
Це просто феєрична цитата. Вона яскраво говорить нам про те
що це за людина пан Скрипник. І я хочу закінчити свою розповідь відповіддю
автору:
«Ні гроші, ні присутність у владі, не може врятувати вас, колишніх чекістів і совків від жорстокої смерті. Адже ваші вчинки, плани і помисли, навіть ще до того як ви почали грабувати і катувати свій власний народ, не були співзвучними з будь-якими моральними принципами в цьому суспільстві. Прийде час і вас усіх буде покарано, так чи інакше. Всесвіт такого не пробачає.»
Немає коментарів:
Дописати коментар