Анатолій Дністровий – «Письмо з околиці»

Почав читання: 07.12.2010р.  Закінчив читання: 11.01.2011 р. 

Враження від «Письма з околиці» позитивні з перших сторінок. І нехай якусь ролю тут грає моя любов до творчості Дністрового, але навіть враховуючи це книгу хочеться читати. Проте треба визнати що читати її важко. Це не художній роман де існує повне занурення в книгу, це скоріше щоденники, блог Дністрового виданий у форматі книги.  Автору тут не треба вести сюжетну лінію чи піклуватися аби однотипно писати в різних розділах, тут уривчастість тексту – стилістична необхідність. Для мене це не книга Анатолія Дністрового, це книга про Анатолія Дністрового. І хоча всі його прозові твори у тій чи іншій мірі автобіографічні, в «Письмі з околиці» він постає не в відображеннях своїх персонажів, а у занотованих думках. Ці думки наче жучки-павучки в бурштині, застигли у вічності. Звісно читати «чисті думки», не обгорнуті в гарну упаковку у вигляді персонажів і сюжетів складно. Читати за один підхід більше ніж кілька десятків сторінок практично неможливо, та напевно це і не потрібно. Читання цієї книги схоже на п‘янку з автором, аби зрозуміти цю людину треба повторити деякі моменти кілька разів, а деякі, до яких ти не готовий, пропустити. В книзі багато різних Дністрових. Дністровий-філософ, Дністровий-буддист, Дністровий-читач, і думаю це не повний список, я продовжуватиму відкривати для себе нові грані автора коли заглиблюватимусь в книгу.  На обгортці книги написано що вона «… одна з найдовільніших книг Дністрового», я думаю вона скоріш найбільш чесна. Просто пан Анатолій втомився, що його сприймають через призму «Пациків» чи «Патетичного блуду» (його найкращого роману як на мене), думаю він хотів бути відвертим зі мною, своїм читачем тому зібрав свої старі записи з різних місць і хронологічно їх опублікував. За такі книги не дають премій, такі книги не перемагають в конкурсах, але такі книги для тих хто знайомився з Анатолієм Дністровим у  «Патетичному блуді», для тих хто пройшов «Пацики» і «Місто уповільненої дії», для тих хто гарячково шукав «Невідомий за вікном» і прочитував його за два вечори. Ця книга особисто для мене, після неї я зможу сказати я особисто знаю автора.

09.12.2010р. 22:20

Дочитав книгу. Переконався що я люблю речі які змушують мене переконуватися у власній плебейській сутності. Це змушує думати, змушує прагнути, читати і пити, мішаючи свою гнилу кров з блакиттю вина і чорнотою слів між рядками книг. Читаючи «Письмо з околиці» я вкотре переконуюся як багато треба знати письменнику аби писати. І, напевно, це таки книга про процес писання, про те що лишається після творення книги, творення яке нагадує ліплення горщиків. Ти береш купу болота-глини-лайна зі своєї голови і кидаєш це все на гончарний круг, розкручуєш і починаєш щось ліпити. Якщо тобі пощастить вийде глек, який всім сподобається, який надрукують в відомому видавництві і будуть продавати за 30 гривень в книгарнях. Але після того як ти обпалиш свій «виріб», на гончарному крузі лишиться шматки «глини думок», вони не потрапили в текст-глек вони лишилися засихати і їх можна викинути, якщо зможеш, якщо вони не нагадуватимуть тобі про зроблену справу. «Письмо з околиці» це якраз такі залишки «глини думок» розкидані по околиці гончарного кругу.

11.01.2011р. 23:10