Чарльз Буковскі – «Жінки»

Почав читання: 14.12.2010р. Закінчив читання:19.01.2011р.

Рідко таке буває, що стиль автора мені подобається не з першої його книги. Але саме так сталося з «Жінками» Буковські. Як на мене, в цій книзі весь автор. Але варто пояснити моє несприйняття «Поштамту» і моє захоплення «Жінками». Читаючи книгу, я відчував той зв‘язок між автором і його книгою, ті містичні ниточки - коли на сторінках твого роману правда про тебе самого, а в твоєму житті відбуваються події, що ти їх сам колись описав в книзі. Я впевнений, що з Буковскі саме так і було, це текст наповнений жінками, але не про жінок. Ідіоти критики пишуть, що головний герой книг Чарльза Буковскі це його альтер-его. Хочу з усією відповідальністю заявити, що альтер-его критиків – ідіотизм! Генрі Чінаскі це і є Чарльз Буковскі, тут не може бути іншої думки. Всі події описані в книзі відбувалися насправді: можливо це було в реальному житті, можливо це було в голові у Буковскі, можливо в голові в його жінок. Але головне тут слово «було». «Жінки» наповнені святою правдою життя (як в прямому так і в переносному сенсі), вони описані саме такими якими вони є: гарні, теплі і ревниві, з постійним бажанням зрадити і одночасно бути єдиною. Власне скажу більше, тут описаний ідеальний світ для творчості, така собі «письменницька American dream» – доступні жінки, доступний алкоголь і невпинні можливості пройобувати власне життя, міняючи його на списані сторінки. Чорт забирай, це життя справжнього письменника, з його театральними ефектами, запоями, ексцентричними витівками і постійним відчуттям пустоти. Інколи мені здається я хочу так себе поводити, інколи мені здається, що якісь частинки з цього потрібні мені, аби не втратити відчуття відірваності від сірої маси.
Але мова не про те, я хочу сказати, що Буковскі вразив мене своєю чесністю, він чесний з собою і з своїми жінками. Він завжди каже їм правду і робить тільки так як каже йому його внутрішнє світовідчуття. Це найбільш правильний спосіб жити і одночасно найбільш складний. В творах Чарльза Буковскі стільки багато всього, що я думаю, він не розумів сам що писав, він просто виливався на папір не переживаючи що з цього вийде, власне це і є секрет успіху.
«Жінки» Буковскі – це лакмусовий папірець на розумних жінок, бо тільки така справді зрозуміє що автор хотів сказати. А та яка «не дуже» - просто побачить в тексті купу бруду, сексу і неповаги до слабкої статі. Цей роман треба насильно змушувати читати всіх жінок, як тест на готовність до стосунків, так колись змушували цілувати біблію і кропили свяченою водою, для виявлення відьомських нахилів. Звісно я тут трохи перегинаю палицю, але головне схопити ідею. Прекрасно розумію автора, в якого немає друзів-чоловіків. Я сам такий, я краще розумію своїх друзів жіночої статі, з ними цікавіше розмовляти і вони не намагаються перед тобою хизуватися новою машиною чи більшою зарплатнею. Але відмінність між нами з Буковскі велика - я друзів-жінок стараюся не розглядати через призму сексуальності і бажання з кожною переспати, для Чарльза це ж сенс всього. Біда тільки в одному, я не знаю чи це моя чеснота чи недолік. *в цьому місці я посміхаюся*
Ще одна річ за що мені сподобалася книга – це велика кількість фраз які мені б хотілося додати до свого цитатника:

- Лидия, нога у меня до сих пор в ужастной форме. Я даже не знаю, получится ли у меня что-то с такой ногой.
- Что?
- Правда-правда. Мне кажется, я не смогу ебаться с такой ногой.
- Тогда какой от тебя, к чертовой матери толк?
- Ну я могу жарить яичницу и показывать фокусы.

Вчора я смажив яєчню, здається непогано вийшло.