Писати еротичну прозу треба вміти, це не така проста справа як запихнути в когось член і робити вигляд, що ти супер-коханець. І література і секс це мистецтво, тож і для одного і для іншого діють однакові правила. Проте думати, що поставивши в своєму чек-лісті трахнутих дівчаток, якусь n-ну позначку, ти можеш взятися писати книгу про свої сексуальні подвиги, може тільки дуже самовпевнена людина. У письменників рідко коли зустрічається така самовпевненість, вона більше притаманна моїм колегам ІТ-шникам, які знають про все на світі, бо вони ж "іліта". Але в Сергія Топольницького оця найгірша чоловіча риса вважати себе найкрутішим буяє буйним цвітом. От власне оце зневажливе ставлення автора до дівчаток, про яких він пише, мене найбільше і вразило. Ні, я звісно не відношуся до тієї категорії моралізаторів, які закликають підняти на списи будь-кого, хто дозволив собі неповагу до жінки чи не вжив фемінітив. Я також адекватно ставлюся до винесення в публічний простір інтимних речей, якщо це відбувається за взаємною згодою і має якийсь сенс: науковий, літературний, освітній. Але робити це просто для того, щоб похизуватися - то як на мене, занадто.
Літературної цінності короткі новели Сергія Топольницького не мають, а в якості демонстрації своєї крутості, як доказ, що він "завалив" так багато жінок, його книга лежить десь між публічним списком трахнутих дівчат в твітері і трусиками прибитими цвяхами над ліжком. До речі і те і інше колись робили деякі знайомі мені чоловіки і обома цими досягненнями я думав не варто гордитися.
Отож ця книга, це лише ще один приклад фалометрії, ніби автор вивалює на зовні член і вимахує ним перед обличчям ошелешеного читача. Звісно якимось читачам це може сподобатися. Пискітливі дівчатка заражені синдромом "потреби-перебувати-у-стосунках" готові стрибнути в ліжко і за менше, а тут цілий письменник! Вони будуть хвалити автора, бавити його своїми виразними епітетами та метафорами у різний спосіб, аби він тільки звернув на них увагу і може колись і про неї написав отакий есей. Я ж вбачаю у цьому тексті лише спосіб атракції недосвідчених осіб жіночої статі з подальшим їхнім траханням задля того аби поставити ще одну галочку в своєму списку сумнівних досягнень.
Передрікаю потік коментарів в мою сторону на кшталт "ти просто заздриш його успіхам", "теж так хочеш а не можеш" чи навіть класичного "сначаладабєйся" яке мало б означати що спочатку я маю перетрахати все що ворушиться, аби робити висновок, про потребу вибірковості і в статевих і в літературних контактах. Але я не буду тут вступати в полеміку з такими персонажами. Фалометрія, це не та дисципліна в якій я хочу виступати, залишу тут поле бою за паном Сергієм, хай він стоїть серед нього вимахуючи геніталіями. Я лише хочу сказати, що текст подібного штибу я колись знайшов серед своїх записів. Я перечитав його із здивуванням (встиг про нього забути) і задоволенням (згадав під впливом якої панянки я той текст написав) проте писати таке і публікувати то різні речі.
Можу дещо порадити усім хто вагається читати цю книгу чи ні. Повірте, єдине, що є у ні хорошого це назва, а її ви можете прочитати і без того, аби витратити свої гроші на невігласа який вирішив, що він письменник.
>У письменників рідко коли зустрічається така самовпевненість, вона більше притаманна моїм колегам ІТ-шникам, які знають про все на світі, бо вони ж "іліта"
ВідповістиВидалитиТаж не варто забувати, що Сергій якраз з ІТ. :)