Аркадій і Борис Стругацькі – «Обитаемый остров»

Почав читання: 16.11.2017 Закінчив читання: 05.12.2017

Я дуже люблю фантастику. Даються в знаки підліткові вподобання, коли я зачитувався різноманітною фантастичної літературою. Дивно, що в ті часи мені в руки не втрапила книга Аркадія і Бориса Стругацьких - "Обитаемый остров". А читати тут дійсно є що, попри приналежність роману до "радянської фантастики", попри жахливу цензуру, яку довелося пройти тексту для того, щоб бути опублікованим, основний підтекст твору залишився незмінним. Це певно чи не один із прочитаних мною романів Стругацьких, який під час читання занурює тебе в атмосферу трагічності і невідворотності. Звичайна дуалістичність радянської фантастики з "хороші наші" проти "поганих їхніх" в цьому тексті майже не помітна і постійно під час читання в голові пульсує думка - не все так просто тут.
В книзі повно алюзій на тоталітарну дійсність, яку автори, живучи в срср бачили щодня за вікном. Тому варіантів прочитання цієї книги є два. Перший - якщо ви живете в тоталітарній дійсності, де є свої "неизвестные отцы" і свої вежі, що зомбують населення, тоді ви сприймаєте книгу, наче казку, фантастичну історію про вигадане майбутнє, яке ніяк не стосується вас. Другий - якщо ви живете у вільній країні, а вежі псевдо-балістичного захисту побудовані у ваших сусідів. Тоді стає зрозуміло, що "Обитаемый остров" це не просто фантастика, а скоріше дуже глибоко законспірована терористично-текстова диверсія проти тоталітарного устрою сусідньої держави.
Це не перша книга Стругацьких, яку я читаю протягом останнього часу, і всі вони мають одну спільну рису, яка видається мені дуже важливою для розуміння усієї творчості братів-фантастів. І в книзі "Обитаемый остров" і в "Полдень 21-й век" на Землі встановився абсолютно адекватний політичний устрій. Всі щасливі, немає війн, голоду, проблем, усі біди у Всесвіті знаходяться поза Землею, на інших планетах. Саме це показує той ескапізм, якого прагнуть письменники - вони своїми книгами втікають від дійсності в якій живуть. Тоталітарний совок в їхній уяві трансформується в людяний політичний режим майбутнього. Лишилося лише дочекатися його, за якусь сотню, другу років. Саме тому, радянська фантастика і була такою популярною серед населення тієї країни: вона давала можливість закрити очі і не бачити того, що відбувається навколо, а тільки мріяти про інші світи і майбутнє щастя.
Думаю книги Стругацьких однозначно треба читати, окрім неймовірно яскравих образів, окрім детально змальованих образів інших світів, в цих книгах ще й є про що подумати. Це не просто текст для розваги. Скоріше це ще одна історія про пошук "справедливості для всіх і даром"