Я думаю ця історія не про порно і навіть не про секс. Це один з тих рідкісних текстів в українській літературі, де автор не пише про свій власний досвід, а суцільно вигадує, творить весь світ до найменших дрібниць навколо себе. Творить події, персонажі і тло де діють перші і другі, а не просто проектує свій власний досвід. Ну принаймні мені хочеться вірити в те, що Логвиненко вигадав усе це, що це не його власні переживання, що це не те, що його справді хвилює. Бо насправді він видавався мені нормальним хлопакою, а це книжка про стереотипи. Про той, найгірший прояв стереотипів де дівчата проститутки, а хлопці наркомани, а сам ти їбанута на всю голову самотня бабця що сидить на лавочці і життя твоє нічого не варте, про тебе забули діти і внуки і нічого ти не досягнула і ніц не маєш окрім цієї лавочки і цих стереотипів. Хочеться думати, що Логвиненко не бабця. Хоча він сам підтверджує мою думку про стереотипи ось цією цитатою:
"Я не агітую нікого, кожному своє. Але так, мені пощастило, втім, я вже пройшла через безліч студій, фотографів, і я сама, жертва стереотипів, не раз до лала власні, емпірично, просто йдучи і досліджуючи, правда це чи ні. Мене постійно шокувало те, наскіль ки в нас їх багато — безсенсових і безапеляційних тверджень про речі, які так далеко від нас. Ми наче живемо в сучасному суспільстві, де за допомогою відео можна побачити усе, що відбувається на Марсі, де більше не вірять у язичницьких Богів."В цьому тексті мене найбільше відштовхувала оця стереотипність. Я не зовсім зрозумів жанр цієї книги. Якщо це суцільна вигадка то сорі Бодя, хуйовий ти письменник, не відчув, не проникнувся, не зміг осягнути глибину, враження ніби автор просто подивився топ 100 фільмів на PornHub і дофантазував, вкинувши свої дитячі стереотипи в текст. Ще одна версія - що це було щось на кшталт гонзо-журналістики, таке собі інтерв'ю з знайомою порноакторкою розтягнуте на невеликий роман. Але і тут відчувається якась нещирість, так ніби основне, головне лишилося поза кадром. Я розумію причину популярності цієї книги - говорити про заборонене, про те, на що суспільство накладає табу - солодко і приємно. Тому я вангую, що роман буде популярним в колі тих хто соромиться кохатися в позиції відмінній від місіонерської, не допускає розмов про секс і нишком дивиться порно, натомість публічно демонструючи що його порно не цікавить. Можливо з цієї точки зору, роман Логвиненка є доброю книгою, таким собі букварем для тих, хто не може вивільнити свою сексуальність, для закомплексованих і знедолених, для тих хто не може зважитися або боїться озвучити свої справжні бажання.
Немає коментарів:
Дописати коментар