Почав
читання 30.05.2016р. Закінчив читання 11.06.2016р.
Це не книга про секс, це я зрозумів, ще коли стояв в книгарні і тримав в її в руках, розмірковуючи чи варто купувати саме ці літери на папері, чи можливо взяти щось інше. Я взагалі думаю, що не існує у Всесвіті книг про секс, ну справді не думаєте ж ви, що всі ті дешеві текстики, що ховаються під сексистською вивіскою "жіночі романи" насправді є літературою. Тому ні, не існує книг про секс, навіть якщо це слово присутнє у назві.
На правду, я б навіть не відносив роман Петра Яценка до художньої літератури, бо як на мене це скоріше науковий трактат, велике дослідження галичанок як підвиду всіх жінок нашої планети. І маю визнати дослідження дуже ґрунтовне і серйозне. Я навіть боюся уявити скільки сил автор витратив на нього, адже галичанку так просто, голими руками не візьмеш, це розумію навіть я, аматор у справі дослідження галицьких жінок. Недоспані ночі, проведені за розмовами з ними, за доторками, за поцілунками, гастрономічні і інтелектуальні експерименти, що їх автор ставив над собою, весь той об'єм ніжності, що його Петро Яценко витратив на це дослідження... За все це він заслуговує як мінімум звання академіка. Біда лиш, що нема поки у нас Академії з вивчення жінок. А її варто було б заснувати, викладати цей курс в університетах, а можливо навіть старших класах загальноосвітніх шкіл. Це б точно сприяло кращому взаєморозумінню між людьми, збільшенню рівня потенційної любові і рівня світового океану.
Бути з галичанкою то непроста робота, важка і напружена. Я спеціально не вживаю терміну "спати" чи "займатися сексом" бо з галичанкою можна тільки Бути, саме так, з великої літери. Але і винагорода буде достойною, якщо ти пройдеш всі випробування:
"Одного разу на багато років, під час певного розташування земної осі та фази місяця, галичанка справді може віддатися тобі, подорожній, але так, щоб аж до скону ти страждав від своєї ницості"Тільки найсміливіші можуть прийняти цей виклик, тільки найбезстрашніші кинуться у вир її душі, тільки щасливці вийдуть звідти неушкодженими. Галичанки жорстокі, вони з'їдають тебе щодня, обіймають твою шию своїми білосніжно-прекрасними стегнами і ламають тобі хребет. Вони здатні знищити тебе до останку, життя з ними це не робота і не бій, це війна. Повноцінна війна у вигляді атак танкових колон - усіх її друзів що тебе недолюблюють, аеромобільних-десантних бригад її близьких і далеких родичів і штурмової авіації її подружок, що скидають на тебе тони бомб. Важко, але і контрибуція в разі перемоги буде солодкою. Далеко не всі витримують такий ритм, на вулицях міст на Галичині ви можете побачити сотні тисяч тих чоловіків, що загинули в нерівному бою з прекрасними ногами і пружними грудьми. Петро Яценко тонко відчув цю трагедію галицьких чоловіків:
"Наближення старості заспокоює і упокоює, а наближення смерті, робить галицьких чоловіків трохи божевільними"Хіба не це божевілля видно в очах чоловіків у Львові чи Франківську? Саме це. Тож слухай мене житель Наддніпрянщини, коли ти поїдеш на Захід, вдягнувши свою амуніцію: потерту шкірянку, улюблені джинси і запилені черевики, коли ти візьмеш в руки свою зброю - гострий язик (так і в цьому сенсі теж) і підеш здобувати свою галичанку, ідучи повз погаслі чоловічі очі, повз загублені душі і божевільні обличчя, віддай їм останню шану а потім голосно крикни: "Ave, Galicia, morituri te salutant!"
Немає коментарів:
Дописати коментар