Почав читання: 20.09.2015р.
Закінчив читання:27.10.2015р.
Мій перший досвід контакту з творчістю Джека Керуака був
надзвичайно правильним і контркультурним. Було це років сім чи вісім тому, коли
ми з другом разом винаймали кімнату в однієї їбанутої на всю голову київської
«старушенції». Це був гарний і романтичний час, вино і розмови на пів ночі про
літературу, мистецтво і
музику. Ми розвішували на стінах наші улюблені цитати з пісень рок-гуртів,
улюблених книг і просто гарні фрази, які на той момент видавалися нам
важливими, ми приводили дівчат за графіком, пили пиво, варили макарони і
розмовляли про все на світі, і все це під філософсько—решові вигуки
маразматичної старої за стіною.
Одним словом, ще ті часи були. І десь саме в цей час ми
заговорили про Керуака. Мій друг тоді прочитав якусь його книгу, захопився
ідеями і історією бітників і ми присвятили кілька вечорів обговоренням цієї
теми. Я дуже добре запам‘ятаю запах тих розмов (ви ж сподіваюся не будете
заперечувати, що всі розмови мають свої запахи), пахло американським пилом,
яблуками і бажанням подорожувати. Це був той найкращий вид розмов, які течуть
не перестаючи між днями, не потребують вступних слів і обірвавшись вчора на пів
слові легко продовжуються сьогодні. Про що б ми не починали говорити, ми все
рівно приходили до розмови про сенс життя. Як казав про це сам Керуак:
Тоді я відчував що не готовий до читання Керуака, не вистачає терпіння, вміння прощати близьких, не вистачає прожитих років, чи випитого алкоголю, чи просто банально я не осягнув ні краплинки дзену і тому я не можу поки читати цей текст. Але все змінилося і я прочитав. Про подорожі і про те як бути вільним, забувши про обов‘язки, суспільний осуд, гроші, стосунки і усіляку іншу непотрібну в житті хрінь. Я прочитав про те, що задовго до того як я використовував поїдки між західним і східним кордоном моєї країни для врівноваження внутрішнього життєвого маятника, це ж робили і багато інших людей по інший бік океану. Текст Керуака про них, але і про нас. Про мене і мого друга, які довгими вечорами розмовляли про все і про ніщо, в тісній квартирці на другому поверсі. Це текст про дорогу в її глибинному розумінні, про те що ти на ній отримуєш і що віддаєш. Уся квінесенція роману «На дорозі», як на мене, в наступних словах, прочитайте їх і хай буде з вами дзен.
«Ми лежали на спинах, дивилися на стелю і думали, що ж Господь натворив, зробивши життя таким сумним»
Тоді я відчував що не готовий до читання Керуака, не вистачає терпіння, вміння прощати близьких, не вистачає прожитих років, чи випитого алкоголю, чи просто банально я не осягнув ні краплинки дзену і тому я не можу поки читати цей текст. Але все змінилося і я прочитав. Про подорожі і про те як бути вільним, забувши про обов‘язки, суспільний осуд, гроші, стосунки і усіляку іншу непотрібну в житті хрінь. Я прочитав про те, що задовго до того як я використовував поїдки між західним і східним кордоном моєї країни для врівноваження внутрішнього життєвого маятника, це ж робили і багато інших людей по інший бік океану. Текст Керуака про них, але і про нас. Про мене і мого друга, які довгими вечорами розмовляли про все і про ніщо, в тісній квартирці на другому поверсі. Це текст про дорогу в її глибинному розумінні, про те що ти на ній отримуєш і що віддаєш. Уся квінесенція роману «На дорозі», як на мене, в наступних словах, прочитайте їх і хай буде з вами дзен.
«Тому в Америці, коли заходить сонце, а я сиджу на старому, поламаному річковому пірсі та дивлюся на довгі, довгі небеса над НьюДжерсі, я відчуваю всю цю грубу землю, що котиться одним неймовірно величезним горбом до Західного Узбережжя, і всю ту дорогу, що відводить туди всіх людей, які бачать сни в її неймовірній величності, та знаю, що в Айові тепер, мабуть, плаче дітвора, у тій землі, де дітям дозволяють плакати, і сьогодні вночі на небі висиплять зорі, і хіба ви не знали, що Господь Бог це плюшеве ведмежа ВініПух? Вечірня зірка, напевно, вже хилиться донизу і ллє свій мерехтливий серпанок на прерії, які отот чекають приходу цілковитої ночі, що благословляє землю, затемняє всі річки, вінчає вершини і обгортає останній берег, і ніхто, ніхто не знає, що зі всіма трапиться, якщо не брати до уваги забутого ганчір'я старості.»
Немає коментарів:
Дописати коментар