Почав читання: 10.02.2013р.
Закінчив читання: 11.02.2013р.
В дитинстві я читав фентезі цілими пачками, за два тижні міг
проковтнути 6 томів Желязни чи МакКефрі. Я досі згадую
ті часи як найкращі в моєму житті. Проте з часом необхідність читати «більш
серйозну літературу» почала давити на мене сильним суспільним тиском і фентезі
непомітно відійшло на другий план. Сьогодні фантастична книга для мене це
можливість розслабитися і повернутися в минуле, знайти там щось давно втрачене,
той дитячий інфантилізм який постійно прослизає поміж пальцями і кудись тікає.
Єдине чого мені не вистачало в моєму дитинстві це саме українського фентезі,
так я виріс ще в ті часи коли читати можна було або бібліотечно –совкові «Тереодори
з Васюківки», або російськомовні видання класиків фантастики. А коли в
книгарнях почали з‘являтися хороші українські фентезійні книги мене вже більше
цікавили спідниці продавчинь в книгарнях ніж книги (хоча чи вірю я в те що я
зараз кажу?)
Може тому книга Тараса Завітайла
викликала в мене таку бурю емоцій? Бо козаки-характерники, опирі і вурдалаки це
ж саме те чого мені в житті не вистачає, це саме ті історії через яких хочеться терміново заводити дітей,
щоб потім їм читати книги.
Я справді дуже жалкую, що в часи мого
дитинства мені не траплялися такі твори, проте може це і на краще. Перемішуючи
Кафку, Кортасара і українське фентезі, може вийти дуже цікавий коктейль в моїй
голові.
Немає коментарів:
Дописати коментар