Почав читання: 29.08.2011р. Закінчив читання:08.09.2011р.
Коли я побачив цю книгу в книгарні, то в моїх руках уже було дві інші книги, я йшов до стійки, аби розплатитися з наркодилером продавцем книг і в радісно бігти додому в передчутті нової дози літератури. І тут в очі мені впала примітна назва книги, де було щось написано про українські імена. Я зупинився, взяв цю книгу і побачив главу про автентичні і вигадані язичницькі імена, власне це мене і підкупило, книга була куплена.
При читанні в очі кинувся дивний факт, текст був сухий наче рот мандрівника що загубився в пустелі. Очевидно, що він більше схожий на статтю, наукову дисертацію чи на останок на реферат, який просто хтось видав у форматі книги. Автор сипле незнайомими термінами, навіть не турбуючись про надання пояснення у виносці, а список використаної літератури нагадує список використаних жінок Казанови.
Та попри складність тексту, в книзі можна знайти багато цікавої інформації, так наприклад я вкотре переконався що моє ім‘я автентично язичницьке, дійшло до нас майже без змін. Хотілося б ще прочитати про те як воно виникло чи розвивалося, але замість цього я читаю про те що насправді церква не забороняла язичницькі імена, а дозволяла співіснування церковних\домашніх імен. А це значить що церковники були добрі як дітки, чесні і відверті, нікого насильно не хрестили, в Дніпрі не топили і взагалі білі і пухнасті.
Ну добре, - думаю я собі, - буває таке що автор страшенно любить християнство. Може йому піп в дитинстві бублика дав, чи півника на палочці, от чоловік і ратує за християнські імена в книзі, ну з ким не буває. Я навіть не дуже дивувався коли автор «гнав» на Галину Лозко з її книгами про неоязичництво – я теж у принципі не дуже її підтримую. Я в розділив з автором його гнів, щодо тупого перекладу російських імен на українську, з наступним виданням книги «Таємниця вашого імені», де справді українських імен дуже мало а є лиш ідіотські іншомовні кальки . Але потім я чекав чогось сильного і відвертого! Якоїсь сакральної істини! От автор однією лівою розправився з РУНВістами які «маргінали, що недоречно намагаються відродити імена і перегинають в цьому палицю», от він ніжно приголубив матінку нашу святу церкву всіх попів і дяків яких він так любить, от влучним щиглем в лоба переміг новітніх «писак українського іменника» які ніц не вміють і не знають….а ж тут… А нічого. Далі кінець книги. Коротенький списочок імен яких нечесно забули, якими автор рекомендує називати наших дітлахів, висновки і все. Кінець. А я чекав чуда…
повністю погоджуюся. науковий (і фізичний) імпотент намагається потіликанствувати в церковному дусі.
ВідповістиВидалити