середа, 15 червня 2011 р.

Оксана Вєліт – «Нульова заповідь»

Почав читання: 08.06.2011р. Закінчив читання: 15.06.2011р.
На обкладинці цієї книги написано «цей роман перший друкований твір авторки», власне ця думка відчувається в кожному подальшому слові і неодноразово підтверджується.
Я можу зрозуміти все: збочені описи тіла брата по якому стікає піт (Фрейд казав що для багатьох людей характерний сексуальний потяг до родичів), можу зрозуміти епізод де героїня зарізала зарізала ножем свого братика (хоча я і здригався, читаючи це, але все ж це просто шок-контент), можна знайти якесь виправдання дивним нестиковкам в тексті коли героїня «магічним чином» опиняється в іншому місці і невідомо як то сталося, з натяжкою але можна пробачити занадто патетичні імена героїв «Мальва», «Коляда», «Остап\Тарас», та був один момент, який змусив мене закрити книгу, глибоко вдихнути і тільки потім продовжити читання. Авторка дозволила собі, а точніше своїй героїні (ба навіть більше, напевно ще й програла цей момент в себе в голові), народити сина від Будди! І мало того що народити, ще й назвати його ім‘ям язичницького бога, а потім відправити в притулок. Чесно кажучи ця сцена вбила мене просто наповал.
Я не буду говорити про стилістику цього твору, про рвучкість подання інформації, яка в якийсь момент нагадувала постмодернізм, а в інший – повний пиздєць. Я змовчу про те що цей текст нагадав мені мою власну писанину 5-тирічної давнини, така ж інфантильна, така ж дитяча, з таким же бажанням дешевими шоковими прийомами схилити читача на свій бік. Але ні, я скажу що в чомусь я розумію цю милу дівчинку (судячи з фото на обгортці) в її божевіллі. Бо ці почуття\відчуття які стояли за цим текстом, які змушували її писати жорстокі абзаци, які рвали авторку на клапті разом з її текстом, вони мені знайомі. І в свій час я теж отаким чином «виписувався», аби воно мене не гнітило, намагався віддати тексту все те, що занадто важко і неприємно було тримати в голові. Але такі тексти не для друку, вони існують тільки один раз, в момент їх написання, а читати їх це вчини акт насилля над пам‘яттю, хоча може авторці якраз і потрібно було осквернити ті спогади які спонукали до такого тексту?

Немає коментарів:

Дописати коментар