"Навіщо мені взагалі щось знати про цей ваш Рим!? Все то було так давно, що не має ніякого стосунку до нашої реальності!" Якщо чуєте таку фразу, навіть не сумнівайтеся - перед вами ідіот, людина дурна і малограмотна, яка не заслуговує, аби ви витрачали на неї ваш час. Розумні ж люди знають, що джерела Європейської культури знаходяться в Римі. Знає про це й Борис Джонсон, тому він і взявся писати книгу "Омріяний Рим". Уся його книга - це спроба осмислити чому Риму вдалося об'єднати під своєю владою більшу частину відомого на той час світу, а Європейський Союз - стикається в цьому питанні з перманентними труднощами. Власне на цьому аналізі власне й побудована вся книга, якби Джонсон писав "мотиваційні книги з психології, бізнесу і розвитку успішного успіху" то її можна було б ще назвати "Чому Риму вдалося" Але на щастя, Борис таким не займається, тому "Омріяний Рим" вартує нашої уваги. Алюзії між минулим і сучасним дуже часто є вражаючими. Автор не викладає якісь зайві, непотрібні для розуміння основної ідеї, факти, багато чого опускає. Проте він на диво тонко помічає взаємозв'язки, які наче і на поверхні, але сам ти їх чогось не бачив. Наприклад мені дуже сподобалася аналогія між імперським культом Октавіана Августа і раннім християнством. Я читав цей розділ і на кожній третій фразі скрикував "Ну так! Так!", "Чому я цього не помічав раніше!?" або "Це ж усе пояснює!" Розповідь ця до біса проста, читається легко і невимушено, її може зрозуміти навіть людина, яка ніколи не займалася вивченням римської історії. Так, після прочитання "Омріяного Риму" ви не дізнаєтеся про всіх визначних осіб, про всі важливі віхи історії Риму, але ви зможете зрозуміти як Рим і досі, після стількох сотень років після свого зникнення досі впливає на нас.
"Омріяний Рим" Боріса Джонсона - це книга, яку я дещо остерігався читати. Я боявся, що Джонсон, ця непересічна людина, друг України, урядовець, який зробив для допомоги моїй державі так багато, виявиться жахливим імперцем. Я переживав, за те, що англієць буде виправдовувати імперськість Риму, а через нього імперськість Британії. Проте мої страхи виявилися марними. Боріс Джонсон, попри певний саркастичний і колючий стиль він веде дуже цікаву оповідь про те, чому Риму вдалося стати імперією. Він засуджує упокорення інших народів, але визнає здобутки Риму. Саме такого то такого аналізу і я сам схиляюся, тому можливо підхід Джонсона мені й сподобався. У мене залишилася лише одна маленька зачіпка, якої мені не вистачило в книзі. Я хотів би аби Борис написав схожий текст про Україну і її землі. Мені здається, йому вдалося б краще вплести українську історію у світову, аніж це роблять наші науковці типу Ярослава Грицака.
Немає коментарів:
Дописати коментар