Буває таке, що письменник який пише досить непогані детективи раптом вирішує, що він народжений для чогось більшого і береться писати свою нову книгу з домішками інших жанрів. Звісно, в такому випадку є певний шанс, що книга від жанрового змішання вийде цікавою і нестандартною, але набагато більш імовірно що вийде "300 миль на схід" І ні, я не можу сказати, що ця книга погана, скоріше це такий собі варіант "not good, not terrible" яким один із героїв серіалу "Чорнобиль" описував ситуацію на станції після вибуху. (Ви зрозуміли мій сарказм, так?)
То про що ж власне книга "300 миль на схід" і чому я вважаю що її краще б не виходити було в світ? Річ у тому, що це завершальна частина циклу про сищика Адама Вістовича, заключна, але не найкраща. Якщо попередні книги були такої-сякої якості детективами на ретротематику, в яких найбільше уваги приділялося сетингу міжвоєнної Європи в цілому і Галичини зокрема, то в останній частині автор вирішив ще більше розширити географію свого твору і відправити головного героя шпигувати за більшовицькими військами під час визволення військами УНР Києва весною 1920 року. Логічним було б допустити що автор, який так яскраво змальовував старий Львів, Відень і Берлін детально розбирався в нюансах тогочасного одягу і виробників різних речей, проведе аналітичну роботу і так само зможе зобразити руїни перших років окупації України більшовиками. Але ні. Нічого подібного не сталося. Його герой потрапляє в Славуту, в палац Сангушків, але ні, жодних яскравих описів. Житомир? Теж ні, просто скупа фраза "Вістович повернувся в Житомир". Може хоч про Білу Церкву щось напише? Та де там! Автор просто не розбирається в цій темі, він не знає як виглядали тоді міста, як жили тодішні люди. Про літераторів інколи кажуть "письменник одного твору" натякаючи, що крім одного хорошого тексту, з-під пера цієї людини нічого хорошого не вийшло. А про Богдана Коломійчука можна сказати, що це "письменник одного сетингу" - винеси його за межі трикутника Львів-Відень-Берлін і він буде розгублено озиратися по сторонах не знаючи що робити.
Окремо треба сказати про історичний контекст книги, точніше про його відсутність. Якщо ви не знаєте нічого про Перші визвольні змагання, якщо не цікавитеся історією України, то не зрозумієте чому львівський детектив опинився в тилу більшовицької армії як шпигун на користь групи американських авіаторів, що воюють на боці поляків (sic!) Хоча… якщо в історії ви розбираєтеся, то все одно не зрозумієте, бо написане є феноменальним глупством і неосвіченістю. Спосіб передачі інформації? Підготовка як шпигуна? Контррозвідувальна робота більшовицьких спецслужб? Нііііі! Вістович дивиться в бінокль як пілоти бомблять ціль, про яку він їм повідомив телеграфом в зашифрованому вигляді. Бо навіщо заморочуватися, навіщо вивчати історію, дізнаватися щось про розвідувальну роботу, якщо можна просто взяти і написати книгу, де твого головного героя кидає як листочок з міста в місто і де він "шпигує".
Я читав "300 миль на схід" і весь час думав навіщо автор написав цю книгу. Відповідь, класично, була наприкінці книги. Вся ця книга була написана лише для того аби "вбити" головного героя вкінці, потім воскресити його на іншому континенті і завершити цикл стандартним "і жив він довго і щасливо". Власне щойно ви прочитали суть усієї книги, а гроші які я вам зекономив на її купівлі ви можете задонатити на ЗСУ, це краще капіталовкладення, аніж купівля книги!
Немає коментарів:
Дописати коментар