Почав читання: 03.04.2014р.
Закінчив читання: 03.05.2014р.
Я ніколи не любив російську прозу. Ні класичну, ні сучасну, бо і та і інша наповнена
абсолютно чужими для мене речами.
Мені не подобається коли читання книги перетворюється промивання мізків, коли хтось, з настирливістю
колишньої дружини, хоче їбати тобі мозок, не маючи на це ніякого права.
Десь саме такі відчуття у мене були під час читання роману
«Острів Крим». Приблизно на 20-й сторінці я точно уявив собі внутрішній світ
автора, бо ж беззаперечно проекції між ним і головний героєм існують. Автор
цього роману, типовий росіянин в найгіршому розумінні цього слова. Нахабний,
самовпевнений, в еротичних сценах брудний і грубий, в моралізаторських сценах –
наче «старший брат», що повчає тебе, а при цьому від нього несе перегаром і
несвіжими шкарпетками. Коли я читав описи чудового світу Острову Крим, який в
1919-му не вдалося захопити більшовикам, де їздять дорогі машини кримського
виробництва, де попри відсутність природніх ресурсів побудована міцна
економіка, де всі такі багаті, що їм просто немає куди дівати гроші, у мене
склалося враження, що пан Аксьонов, просто примітивно дрочить на те, чого
ніколи не мав, ні він сам, ані весь російський народ. Весь світ зневажає росіян
за безкультурність, а я напишу що ми створили державу рівню культурного
розвитку якої всі заздрять. Ми не вміємо знімати гарні фільми? А напишу но я що
ми переплюнули голівуд і найкращі актриси хочуть у нас зніматися. Росії не
вистачає кафе? Напишу, що на острові Крим їх просто повно! В магазинах нічого
нема? А у мене полиці будуть ломитися від товарів. І цей примітивізм в романі,
був настільки помітним, настільки брутально брехливим, що викликав лише
саркастичну усмішку на моєму обличчі. Це чимось було схоже на викрикування
слова «мед», у сподіванні на те, що у роті стане солодко. Зате справжність
проявлялася в описі ставлення до жінок, як в деталях - описах того як грубо і
брудно головний герой бере не-свою жінку, так і сюжетно, де від страшної любові
до неї він переходить до банального викидання її з свого життя і зневажливого
ставлення, бо йому стало нецікаво. Ні не подумайте нічого такого, я теж за
грубо і сильно! Але при цьому ти маєш кохати того, кого жорстко трахаєш, бо
інакше це перетворюється на якесь бомжоподібне вдовольняння фізіологічних
потреб. А саме таким чином описані такі сцени в романі, що їх навіть язик не
повернеться назвати «еротичними».
Звісно це не основна сюжетна лінія роману, на відміну від
Ідеї Загальної Долі- якогось диявольського коктейлю радянського комунізму і
ідей російської імперії. Типу «всє ми рускіє, хулі нам піздіться» Власне від
цієї ідеї можна було б відмахнутися, як від настирливої мухи, якби не одне но.
Власне те, що ми зараз маємо «радість» спостерігати в сучасній росії і є ідея
загальної долі в дії. Усі ці ікони сталіна, демонстрації на які виходять
імперці і комуністи, перебирання сучасною росією на себе як ролі росії
імперської так і срср, все це разом каже, що хтось в російських верхах, явно не
так просто читав цей роман в дитинстві. І знаєте мені стає страшно, бо це
справді те, що старенькі бабці називають «мракобєсіє». Не знаю чи вам це
відомо, але жанр «альтернативної історії» зараз дуже популярний в одній
північно-сусідній країні. Думаю, це наслідок розриву між підсвідомими бажаннями
росіян і справжнім станом речей. Саме тому серед них так популярні книги на
кшталт «Острів Крим» пана Аксьонова. А єдине, що нам залишається, це
сподіватися на те, що в реальному житті, вже завершиться таким самим трешом, як
і в книзі. А ще накопичувати власні сили… і читати українські книги.
Немає коментарів:
Дописати коментар