Підліткове фентезі, це жанр, який до мене дуже далекий, а проте я вирішив прочитати книгу “Діти вогненного часу”. Я читав цю книгу, бо, скажу відверто, читати зараз багато зараз не виходить, якщо я щось таки сідаю читати, то зазвичай це наукові книги. Але раптом захотілося просто розслабитися і почитати у своє задоволення, чого я не робив уже дуже давно. Звісно я мав певні сумніви щодо того, чи раціонально я витрачаю час з цією книгою, але маю зізнатися, що я не пошкодував про це рішення! Не буду переказувати сюжет, він дійсно підлітковий, а тому дещо лінійний. Дорослому усе видається зрозумілим і прогнозованим, але підлітку буде цікаво і захопливо це читати. Це така собі класична пригодницька історія. Дитина потрапляє в інший “вимір”, знаходить там друзів, які допомагають їй повернутися додому, паралельно рятуючи той інший вимір від страшної загрози. Кажу ж, усе досить примітивно і прогнозовано :)
Проте найбільш важлива частина книги це не сюжет, це сетинг! Отут плюси тексту розкриваються повною мірою. На перший погляд, уся оповідка базується на відомій українській демонології: повітрулі, полуденниці та інші духи тут одні з головних персонажів. Але проте авторки досить вдало і продумано осучаснюють цю демонологію, додаючи духів, що більш відповідні нашому часу. Наприклад - “колійники” духи, що підтримують залізничні колії в робочому стані. Київський вокзал тут взагалі виступає чи не головним персонажем, на його території, точніше у вигаданому Завокзаллі відбуваються усі події. І власне саме це найбільше і підкупило мене і спричинилося до того, що я узявся читати книгу “Діти вогненного часу”. Річ у тім, що у мене у самого теж дуже особливе ставлення до київського вокзалу. Я вважаю це місце найбільш містичним в Києві, а також дуже недооціненим в плані розповідей про нього. А тут авторки так ніжно і з захопленням розповідають про нього, що стає одразу зрозуміло, вокзал і їм не байдужий. В книзі дуже добре переплітається минуле і сучасне. Лейтмотивом проходить сучасна війна, яку проти нас веде росія, але ця розповідь про російську загрозу (в книзі “Однооке Лихо”) дуже добре вплітається в історичну канву. Тут і згадки про бомбардування Києва в часи Другої Світової, зачеплено трохи єврейське питання оповіддю про родину батька, що втратив своїх дітей, трохи згадано про козацькі часи (отут, як на мене, треба було або краще розкривати лінію духа “Горнила” або не вплутувати козацтво взагалі) та чимало іншого. Так, деякі речі розказані похапцем, щоб не відволікатися від основного сюжету. Книга й так вийшла досить обʼємною, тож якби всі ці історичні “зачіпки-цікавинки” ще й розписувати вийшов би цілий цикл книг. Але в сухому залишку це дуже і дуже достойна книга, яку я б точно рекомендував почитати дітям, усім любителям Києва, а особливо київського вокзалу.
