Юрій Винничук – «Танго смерті»

Почав читання: 12.02.2013р. Закінчив читання: 17.02.2013р.

Відверто кажучи, щодо Винничука в мене були певні упередження. Думаю причиною тому була його дивна любов до еротичності в літературі. От хоч ви мені кілка на голові тешіть, а для мене нема ні краплі сексуальності в тому, як підтоптаний чоловічок описує в деталях інтимні пригоди. Якось відчувалася в його текстах нездорова тяга до молодих дівчат, але прочитавши його «Танго сметрі», в якому до речі теж повно еротичних алюзій, я пробачив йому всі його вибрики. Ну мають же бути у геніїв свої таргани в головах. А в геніальності Винничука, після прочитання цього роману, я не сумніваюся. Бо як ще інакше, окрім як цим словом можна зхарактеризувати текст в якому переплетені містика і ОУН, Львів минулого століття і стародавні держави сходу. Та це не просто все скинуто у купу і полишено на читача, ніби як хочеш так з тим-то і розбирайся. Ні, в романні пана Юрія все дуже добре продумано і розставлено по своїх місцях. Спочатку читаючи я трохи нудився, проте  мене не полишало відчуття що це просто автор розігрівається перед текстом і далі я вже не зможу відірватися. Власне так і сталося, десь 70% книги я прочитав за один день, точніше годин за 8 безперервного читання і відверто кажучи, ще перша книга за дуже довгий час  яку я читаю таким темпом. Дещо здивував мене швидкий фінал, так ніби автор побачив що занадто багато написав і пора вже зупинятися, бо ще трохи і вийде не роман, а цілих три, тому кінцівка рвучка і точна, наче кінцівка у фільмі без продовження.

Можливо справа у тому що я занадто люблю Львів, а Винничук на ньому розуміється як ніхто інший, але коли він вживає якісь чудернацькі діалектичні словечки, мені одразу починає пахнути Лембергом, старою Австрією і першою світовою. І запах цей у мене стійко асоціюється з запахом старої латуні, витертої тисячами рук до поважно-багатого жовтого блиску. Він супроводжував мене протягом всього читання, він не давав відірватися від книги і постійно повертав мене в «той Львів», а коли я дочитав останню сторінку він швиденько вивітрився так ніби його тут ніколи й не було, і полишив мене одного. «Танго смерті», це ще один доказ того, що враження від книги залежать не тільки від якості написаного, але і від того чи готовий саме ти, як читач, до того аби відкрити цю книгу. Здається я виявився готовим, бо зміг прочитати у тексті щось таке, чого там не було написано.