Брет Істон Еліс – «Американський психопат»

Почав читання: 10.02.2012р. Закінчив читання:25.03.2012р.

Інколи мені здається що сучасна література це просто селективний брєд. Ти просто пишеш велику кількість дурниць, називаєш це романом і якщо можеш продати – ти файний письменник. Це такий собі природній відбір в літературі де виживає не найсильніший (у сенсі найкращий твір), а найбоягузливіший (той який вдалося вигідніше втюхати видавцеві). З таких позицій твір Брета Істона Еліса неймовірно талановитий і цікавий, адже видавець заплатив автору 300000-й завдаток, а потім відмовився публікувати книгу через занадто відверті сцени насилля, тому книга вийшла в іншого видавця, думаю за не меншу суму. «Маніяки, збоченці, сучасна література - прекрасний коктейль» подумав я качаючи цю книгу. Але реальність виявилася більш жорстокою. Особисто мене в описі життя яппі - маніяка найбільше нервували не те, як він вбиває і їсть своїх жертв, а нестерпні описи брендів одягу в якому ходить герой і його «псевдо-друзі». Чесно кажучи, книга закінчилася дуже вчасно, бо якби я ще трохи почитав тексту про Армані, Луї Вітонів чи Ральф Лоренів, я сам би почав вбивати людей! Окрім деталізованого списку хто в чому прийшов в ресторан, що замовляв і скільки це коштувало, а також кількох сцен з лесбійським сексом і вбивствами в книзі немає абсолютно нічого. І я не перебільшую. Спочатку я думав що цікаве буде потім, ближче до середини книги, пізніше я думав що автор просто нездара, який не може написати нічого кращого. І тільки під кінець книги я зрозумів, що насправді ця книга просто не для мене, її створювали для інших людей з іншим світоглядом, для тих хто розбирається у всіх цих годинниках Ролекс і окулярах Велфайр, для тих для кого мають значення статус і гроші, хто працює на Уолл-Стріт і їсть кокаїн жменями. Для них книга Еліса це струс світогляду, це велика бура пляма крові на їхніх вичищених костюмчиках за 900 баксів. Вони не розуміють як герой, такий самий яппі як і вони, такий багатий, накачаний і розумний може когось вбити. На мене ж це справляє абсолютно протилежне значення, я цілком допускаю вбивство, але не розумію як можна оцінювати людей за його річним прибутком.